Нормативні акти

Рішення Конституційного Суду України від 11.03.2011 №2-рп/2011

ІМЕНЕМ  УКРАЇНР

РІШЕННЯ

РљРћРќРЎРўРТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНР

Сѓ справі Р·Р° конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України „РџСЂРѕ Вищу раду юстиції“

 

Рј. Рљ Рё С— РІ                                                        Справа в„– 1-4/2011

11 березня 2011 року

в„– 2-СЂРї/2011

 

Конституційний Суд України у складі суддів:

 

Головіна Анатолія Сергійовича – головуючого,

Баулiна Юрiя Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовiченка Сергiя Леонiдовича,

Р’РёРЅРѕРєСѓСЂРѕРІР° Сергія Маркіяновича – доповідача,

Гультая Михайла Мирославовича,

Запорожця Михайла Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Овчаренка Р’’ячеслава Андрійовича,

Сергейчука Олега Анатолійовича,

Стрижака Андрія Андрійовича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шаптали Наталі Костянтинівни,

Шишкіна Віктора Івановича,

 

розглянув РЅР° пленарному засіданні справу Р·Р° конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України „РџСЂРѕ Вищу раду юстиції“ РІС–Рґ 15 січня 1998 СЂРѕРєСѓ
в„– 22/98–Р’Р  (Відомості Верховної Ради України, 1998 СЂ., в„– 25, СЃС‚. 146) Р·С– змінами (далі – Закон в„– 22).

РџСЂРёРІРѕРґРѕРј для розгляду справи РІС–РґРїРѕРІС–РґРЅРѕ РґРѕ статей 39, 40 Закону України „РџСЂРѕ Конституційний РЎСѓРґ України“ стало конституційне подання 53 народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи Р·РіС–РґРЅРѕ Р·С– статтею 71 Закону України „РџСЂРѕ Конституційний РЎСѓРґ України“ С” твердження СЃСѓР±’єкта права РЅР° конституційне подання РїСЂРѕ неконституційність окремих положень Закону в„– 22.

 

Заслухавши суддю-доповідача Винокурова С.М. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

 

Сѓ СЃ С‚ Р° РЅ Рѕ РІ Рё РІ:

 

1. РЎСѓР±’єкт права РЅР° конституційне подання – 53 народних депутати України – звернувся РґРѕ Конституційного РЎСѓРґСѓ України Р· клопотанням визнати такими, що РЅРµ відповідають Конституції України (С” неконституційними), положення Закону в„– 22, Р° саме:

– частин першої, РґСЂСѓРіРѕС—, третьої статті 25 щодо права Вищої ради юстиції витребувати РІС–Рґ СЃСѓРґС–РІ РєРѕРїС–С— СЃСѓРґРѕРІРёС… справ, розгляд СЏРєРёС… РЅРµ закінчено;

– частини третьої статті 27 стосовно встановлення РїРѕСЂСЏРґРєСѓ оскарження актів Вищої ради юстиції виключно РґРѕ Вищого адміністративного СЃСѓРґСѓ України;

– частини РґСЂСѓРіРѕС— статті 32 щодо визначення РґС–Р№, СЏРєС– С” порушенням суддею РїСЂРёСЃСЏРіРё.

Необхідність звернення РґРѕ Конституційного РЎСѓРґСѓ України автори клопотання обґрунтовують тим, що вказані положення Закону в„– 22 після внесення Р·РјС–РЅ Законом України „РџСЂРѕ внесення Р·РјС–РЅ РґРѕ деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом РЅР° оскарження“ РІС–Рґ 13 травня 2010 СЂРѕРєСѓ в„– 2181–VI (Відомості Верховної Ради України, 2010 СЂ., в„– 26, СЃС‚. 272) (далі – Закон в„– 2181) порушують принцип поділу влади, обмежують РѕР±СЃСЏРі незалежності та недоторканності СЃСѓРґРґС–РІ, Р° також право громадян РЅР° доступ РґРѕ правосуддя.

На думку народних депутатів України, оспорювані положення суперечать частині першій статті 6, статті 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, частині першій статті 64,
частині першій статті 124, частинам першій, РґСЂСѓРіС–Р№ статті 126, частині Рї’ятій статті 127, статті 128, частині першій статті 129, статті 131 Конституції України.

2. РЎРІРѕС— позиції стосовно предмета конституційного подання висловили Президент України, Голова Верховної Ради України, Прем’єр-міністр України, Вища рада юстиції, Вища кваліфікаційна РєРѕРјС–СЃС–СЏ СЃСѓРґРґС–РІ України, Вищий адміністративний СЃСѓРґ України, Вищий господарський СЃСѓРґ України, Рада СЃСѓРґРґС–РІ України, Генеральна прокуратура України, науковці Інституту держави С– права С–Рј. Р’.Рњ. Корецького РќРђРќ України, Національної академії прокуратури України, Національного університету „Юридична академія України імені Ярослава РњСѓРґСЂРѕРіРѕ“, Національного університету „Одеська юридична академія“.

3. Вирішуючи порушені в конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходить з такого.

3.1. Україна С” правовою державою, РІ СЏРєС–Р№ визнається С– РґС–С” принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються РЅР° С—С— РѕСЃРЅРѕРІС– С– РїРѕРІРёРЅРЅС– відповідати С—Р№  (стаття 1, частини перша, РґСЂСѓРіР° статті 8 РћСЃРЅРѕРІРЅРѕРіРѕ Закону України).

Органи державної влади здійснюють СЃРІРѕС— повноваження Сѓ встановлених Конституцією України межах С– РІС–РґРїРѕРІС–РґРЅРѕ РґРѕ законів України, С—С… посадові РѕСЃРѕР±Рё Р·РѕР±РѕРІ’язані діяти лише РЅР° підставі, РІ межах повноважень та Сѓ СЃРїРѕСЃС–Р±, що передбачені Конституцією та законами України (частина РґСЂСѓРіР° статті 6, частина РґСЂСѓРіР° статті 19 РћСЃРЅРѕРІРЅРѕРіРѕ Закону України).

Вища рада юстиції є органом, правовий статус якого визначений Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 131 Основного Закону України до відання Вищої ради юстиції належить:

1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;

2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 22 Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

3.2. Автори клопотання порушують перед Конституційним РЎСѓРґРѕРј України питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, РґСЂСѓРіРѕС—, третьої статті 25 Закону в„– 22. Р’С–РґРїРѕРІС–РґРЅРѕ РґРѕ частини третьої цієї статті „Вища рада юстиції для здійснення СЃРІРѕС—С… повноважень може витребувати РІС–Рґ СЃСѓРґС–РІ РєРѕРїС–С— СЃСѓРґРѕРІРёС… справ, розгляд СЏРєРёС… РЅРµ закінчено, РєСЂС–Рј справ, розгляд СЏРєРёС… відбувається Сѓ закритому СЃСѓРґРѕРІРѕРјСѓ засіданні“. РљРѕРїС–С— СЃСѓРґРѕРІРёС… справ надаються Вищій раді юстиції РІ РїРѕСЂСЏРґРєСѓ, встановленому частинами першою, РґСЂСѓРіРѕСЋ зазначеної статті.

РЈ частинах першій, РґСЂСѓРіС–Р№ статті 25 Закону в„– 22 встановлено РїРѕСЂСЏРґРѕРє одержання Вищою радою юстиції інформації РІС–Рґ органів державної влади та органів місцевого самоврядування, С—С… посадових РѕСЃС–Р±, керівників підприємств, установ, організацій незалежно РІС–Рґ форми власності та підпорядкування, громадян та С—С… РѕР±’єднань. Конституційний РЎСѓРґ України вважає, що отримання такої інформації зумовлено підготовкою матеріалів для розгляду питань, віднесених статтею 131 Конституції України РґРѕ відання Вищої ради юстиції.

Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону (частини перша, друга статті 126,
частина перша статті 129 РћСЃРЅРѕРІРЅРѕРіРѕ Закону України). Вказані положення означають, зокрема, що „незалежність СЃСѓРґРґС–РІ С” невід’ємною складовою С—С…РЅСЊРѕРіРѕ статусу, конституційним принципом організації та функціонування СЃСѓРґС–РІ С– професійної діяльності СЃСѓРґРґС–РІ. Незалежність СЃСѓРґРґС–РІ полягає передусім Сѓ С—С…РЅС–Р№ самостійності, РЅРµ РїРѕРІ’язаності РїСЂРё здійсненні правосуддя Р±СѓРґСЊ-СЏРєРёРјРё обставинами та іншою, РєСЂС–Рј закону, волею“ (абзац перший підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного РЎСѓРґСѓ України
РІС–Рґ 1 РіСЂСѓРґРЅСЏ 2004 СЂРѕРєСѓ в„– 19-СЂРї/2004).

Частинами першою, третьою статті 6 Закону України „РџСЂРѕ судоустрій С– статус СЃСѓРґРґС–РІ“ (далі – Закон РїСЂРѕ судоустрій) гарантовано самостійність СЃСѓРґС–РІ Сѓ здійсненні правосуддя, С—С… незалежність РІС–Рґ Р±СѓРґСЊ-СЏРєРѕРіРѕ незаконного впливу, встановлено заборону втручатися Сѓ відправлення правосуддя та впливати РЅР° СЃСѓРґ або СЃСѓРґРґС–РІ Сѓ Р±СѓРґСЊ-СЏРєРёР№ СЃРїРѕСЃС–Р±.

Статтею 25 Закону в„– 22 РґРѕ внесення Р·РјС–РЅ Законом в„– 2181 передбачалося, що Сѓ Р·РІ’СЏР·РєСѓ Р· виконанням доручень Р· перевірки конкретних справ Голови або заступника Голови Вищої ради юстиції СЃСѓРґРѕРІС– справи, розгляд СЏРєРёС… РЅРµ закінчено, надаються членам Вищої ради юстиції РЅР° С—С… РІРёРјРѕРіСѓ для ознайомлення.

Конституційний РЎСѓРґ України Сѓ Рішенні РІС–Рґ 21 травня 2002 СЂРѕРєСѓ в„– 9-СЂРї/2002 вказав, що ознайомлення (без права витребування нерозглянутої справи) РЅРµ означає перевірку СЃСѓРґРѕРІРѕС— справи РїРѕ суті С– РЅРµ С” втручанням Сѓ процес здійснення правосуддя (абзац Рї’ятий пункту 6 мотивувальної частини).

Відповідно до цієї правової позиції Конституційного Суду України право Вищої ради юстиції на ознайомлення з певними, необхідними для здійснення конституційних повноважень, матеріалами судових справ не передбачає витребування справи, розгляд якої не закінчено, оскільки це може призвести до втручання у процес здійснення правосуддя.

Законом № 2181 викладено в новій редакції статтю 25
Закону № 22, за частиною третьою якої Вищу раду юстиції наділено правом витребувати від суду копію всієї судової справи, розгляд якої не закінчено.

Наведене положення Закону № 22 фактично означає, що Вища рада юстиції може перевіряти судові справи судів усіх рівнів та інстанцій до закінчення їх розгляду судами, а також давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи, хоча такі повноваження не передбачені статтею 131 Конституції України для цього органу і можуть здійснюватися тільки судами апеляційної чи касаційної інстанції. Тому витребування Вищою радою юстиції будь-яких матеріалів судової справи (оригіналів чи копій) має наслідком оцінку вчинених суддею процесуальних дій. Така оцінка до винесення ним остаточного рішення у справі є втручанням у здійснення правосуддя, що суперечить частинам першій, другій статті 126, частині першій статті 129 Конституції України.

Право Вищої ради юстиції витребувати РєРѕРїС–С— СЃСѓРґРѕРІРёС… справ конкретизовано РІ  частині першій статті 40 Закону в„– 22, РІС–РґРїРѕРІС–РґРЅРѕ РґРѕ СЏРєРѕС— перевірка даних РїСЂРѕ дисциплінарний проступок здійснюється, зокрема, шляхом витребування СЃСѓРґРѕРІРёС… справ. Частиною четвертою статті 25 Закону в„– 22, частиною першою статті 18832 Кодексу України РїСЂРѕ адміністративні правопорушення передбачено адміністративну відповідальність Р·Р° ненадання Вищій раді юстиції РєРѕРїС–Р№ СЃСѓРґРѕРІРёС… справ.

Однак аналіз змісту частини четвертої статті 25,
частини першої статті 40 Закону № 22, частини першої статті 18832 Кодексу України про адміністративні правопорушення свідчить про невизначеність у питанні, копії яких саме судових справ надаються (витребовуються) згідно з вказаними положеннями законів. Конституційний Суд України зазначає, що законодавством не може бути встановлена відповідальність за ненадання Вищій раді юстиції копій судових справ, розгляд яких не закінчено. Надання таких копій передбачено положеннями частини третьої статті 25
Закону № 22, які визнані Конституційним Судом України такими, що не відповідають Основному Закону України.

Р—Р° частиною РґСЂСѓРіРѕСЋ статті 70 Закону України „РџСЂРѕ Конституційний РЎСѓРґ України“ Сѓ разі необхідності Конституційний РЎСѓРґ України може визначити Сѓ своєму рішенні, РІРёСЃРЅРѕРІРєСѓ РїРѕСЂСЏРґРѕРє С– строки С—С… виконання, Р° також покласти РЅР° РІС–РґРїРѕРІС–РґРЅС– державні органи РѕР±РѕРІ’СЏР·РєРё щодо забезпечення виконання рішення, додержання РІРёСЃРЅРѕРІРєСѓ. Керуючись вказаною РЅРѕСЂРјРѕСЋ, Конституційний РЎСѓРґ України звертає увагу Верховної Ради України РЅР° необхідність привести Сѓ відповідність РґРѕ цього Рішення положення:

– частини четвертої статті 25 Закону в„– 22, частини першої статті 18832 Кодексу України РїСЂРѕ адміністративні правопорушення, СЏРєРёРјРё унеможливити притягнення РґРѕ відповідальності Р·Р° ненадання Вищій раді юстиції РєРѕРїС–Р№ СЃСѓРґРѕРІРёС… справ, розгляд СЏРєРёС… РЅРµ закінчено;

– частини першої статті 40 Закону в„– 22, СЏРєРёРјРё унеможливити витребування Вищою радою юстиції матеріалів СЃСѓРґРѕРІРёС… справ, розгляд СЏРєРёС… РЅРµ закінчено.

3.3. Автори клопотання порушують перед Конституційним РЎСѓРґРѕРј України питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 27 Закону в„– 22, СЏРєРёРјРё встановлюється РїРѕСЂСЏРґРѕРє оскарження актів Вищої ради юстиції виключно РґРѕ Вищого адміністративного СЃСѓРґСѓ України РІ РїРѕСЂСЏРґРєСѓ, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі – Кодекс).

Конституцією України передбачено, що тільки законами України визначаються, зокрема, судоустрій, судочинство, Р° також встановлюються випадки, коли РЅРµ забезпечується апеляційне та касаційне оскарження рішення СЃСѓРґСѓ (РїСѓРЅРєС‚ 14 частини першої статті 92, РїСѓРЅРєС‚ 8 частини третьої статті 129).

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що порядок діяльності судових органів, повноваження та кількість судових інстанцій, склад суду при відправленні правосуддя тощо на основі конституційних засад судоустрою і судочинства визначаються виключно законом згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України (абзац четвертий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 грудня 2003 року
в„– 20-СЂРї/2003) С– що вирішення питань, РїРѕРІ’язаних Р· трудовими спорами СЃСѓРґРґС–РІ та оскарженням актів Вищої ради юстиції, може бути предметом розгляду СЃСѓРґС–РІ загальної юрисдикції Сѓ випадках С– РІ РїРѕСЂСЏРґРєСѓ, встановлених законом, СЏРєРёР№ також може визначити С– підсудність даних справ судам загальної юрисдикції РІС–РґРїРѕРІС–РґРЅРѕРіРѕ СЂС–РІРЅСЏ (абзац третій пункту 6 мотивувальної частини Рішення РІС–Рґ 27 Р±РµСЂРµР·РЅСЏ 2002 СЂРѕРєСѓ в„– 7-СЂРї/2002).

За своїм змістом судочинство включає в себе, зокрема, підсудність, тобто встановлення повноважень судів системи судів загальної юрисдикції та процесуальних строків, строків звернення, оскарження до суду рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2004 року
в„– 13-СЂРї/2004).

Отже, Конституційний Суд України виходить з того, що Верховна Рада України в законах України визначає судочинство та судоустрій і підсудність справ як їх елемент, а також може встановлювати випадки, в яких не допускається апеляційне, касаційне оскарження рішення суду (пункт 14 частини першої
статті 92, пункт 8 частини третьої статті 129 Конституції України).

Особливості провадження Сѓ справах щодо оскарження актів, РґС–Р№ чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної РєРѕРјС–СЃС–С— СЃСѓРґРґС–РІ України встановлено статтею 1711 Кодексу. Так, „акти, РґС–С— чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Р° також рішення, РґС–С— чи бездіяльність Вищої кваліфікаційної РєРѕРјС–СЃС–С— СЃСѓРґРґС–РІ України оскаржуються РґРѕ Вищого адміністративного СЃСѓРґСѓ України. Для цього Сѓ Вищому адміністративному СЃСѓРґС– України створюється окрема палата“ (частина РґСЂСѓРіР° вказаної статті).

РЈ пунктах 1, 2 частини першої статті 32 Закону РїСЂРѕ судоустрій визначено, що вищий спеціалізований СЃСѓРґ розглядає справи РІС–РґРїРѕРІС–РґРЅРѕС— СЃСѓРґРѕРІРѕС— юрисдикції РІ касаційному РїРѕСЂСЏРґРєСѓ Р·РіС–РґРЅРѕ Р· процесуальним законом, Р° РІ окремих випадках, передбачених процесуальним законом, – справи РІС–РґРїРѕРІС–РґРЅРѕС— СЃСѓРґРѕРІРѕС— юрисдикції СЏРє СЃСѓРґ першої або апеляційної інстанції.

За частиною четвертою статті 18 Кодексу Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, дострокового припинення повноважень народного депутата України, а також оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Згідно з частиною шостою статті 1711 Кодексу, положення якої узгоджуються з положеннями частини третьої статті 27 Закону № 22, рішення Вищого адміністративного суду України щодо оскарження актів/рішень, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України є остаточним і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.

Конституційний Суд України у Рішенні від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 вказав, що апеляційне оскарження судового рішення можливе у всіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження. Відповідна правова позиція висловлена і в рішеннях Конституційного Суду України від 28 квітня 2010 року
в„– 12-СЂРї/2010 та РІС–Рґ 8 липня 2010 СЂРѕРєСѓ в„– 18-СЂРї/2010.

Європейський СЃСѓРґ Р· прав людини зазначив, що право РЅР° справедливий СЃСѓРґРѕРІРёР№ розгляд може бути обмежене державою, якщо це обмеження РЅРµ завдає шкоди самій суті права. Так, Сѓ рішенні Європейського СЃСѓРґСѓ Р· прав людини Сѓ справі „Осман проти Сполученого Королівства“ РІС–Рґ 28 жовтня 1998 СЂРѕРєСѓ вказано, що обмеження РЅРµ Р±СѓРґРµ СЃСѓРјС–СЃРЅРёРј Р· пунктом 1 статті 6 Конвенції РїСЂРѕ захист прав людини С– основоположних СЃРІРѕР±РѕРґ 1950 СЂРѕРєСѓ, „якщо РІРѕРЅРѕ РЅРµ має правомірної мети С– якщо відсутнє пропорційне співвідношення РјС–Р¶ вжитими засобами та поставленою метою“.

Вирішуючи порушене в конституційному поданні питання, Конституційний Суд України наголошує, що правове регулювання підсудності наведеної категорії справ не впливає на можливість оскарження в суді рішення, дії чи бездіяльності Вищої ради юстиції особою, яка вважає, що порушено її права, свободи та законні інтереси.

Акти Вищої ради юстиції щодо суддів та прокурорів, які оскаржуються до Вищого адміністративного суду України, визначені частинами першою, другою статті 27 Закону № 22.

Затверджений РїРѕСЂСЏРґРѕРє СЃСѓРґРѕРІРѕРіРѕ розгляду таких справ Вищим адміністративним СЃСѓРґРѕРј України СЏРє СЃСѓРґРѕРј першої інстанції має РЅР° меті забезпечити незалежність та безсторонність тих СЃСѓРґРґС–РІ, СЏРєС– РїРѕРІРёРЅРЅС– розглядати зазначені справи. РљСЂС–Рј того, встановленням особливого РїРѕСЂСЏРґРєСѓ СЃСѓРґРѕРІРѕРіРѕ оскарження зазначених актів Вищої ради юстиції дотримано співмірність РјС–Р¶ захистом прав СЃСѓРґРґС–РІ та РїСЂРѕРєСѓСЂРѕСЂС–РІ СЏРє громадян України та С—С… РѕР±РѕРІ’язками С– обмеженнями СЏРє представників державної влади.

Таким чином, положення частини третьої статті 27
Закону № 22, яким передбачається можливість оскарження актів Вищої ради юстиції у суді та встановлюється виключна підсудність цих справ Вищому адміністративному суду України, є таким, що не суперечить Конституції України.

3.4. РЎСѓР±’єкт права РЅР° конституційне подання порушує перед Конституційним РЎСѓРґРѕРј України питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини РґСЂСѓРіРѕС— статті 32 Закону в„– 22, що визначають вчинки, СЏРєС– С” порушенням суддею РїСЂРёСЃСЏРіРё, Р° саме:

– вчинення РЅРёРј РґС–Р№, що порочать звання СЃСѓРґРґС– С– можуть викликати СЃСѓРјРЅС–РІ Сѓ Р№РѕРіРѕ РѕР±’єктивності, неупередженості та незалежності, Сѓ чесності та непідкупності СЃСѓРґРѕРІРёС… органів;

– незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують РґРѕС…РѕРґРё такого СЃСѓРґРґС– та членів Р№РѕРіРѕ СЃС–Рј’С—;

– СѓРјРёСЃРЅРµ затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;

– порушення морально-етичних принципів поведінки СЃСѓРґРґС–.

Порядок призначення, обрання особи на посаду судді та підстави звільнення з цієї посади регулюються Основним Законом України (статті 126, 128). Інші питання правового статусу суддів визначаються виключно законами України (пункт 14 частини першої статті 92 Конституції України).

Правовий статус СЃСѓРґРґС– передбачає СЏРє конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності СЃСѓРґРґС–РІ РїСЂРё здійсненні правосуддя, так С– правову відповідальність Р·Р° невиконання СЃРІРѕС—С… РѕР±РѕРІ’СЏР·РєС–РІ. Р—РіС–РґРЅРѕ Р· РћСЃРЅРѕРІРЅРёРј Законом України СЃСѓРґРґСЏ звільняється Р· посади органом, що Р№РѕРіРѕ обрав або призначив, Сѓ разі, зокрема, порушення суддею РїСЂРёСЃСЏРіРё; внесення подання РїСЂРѕ звільнення СЃСѓРґРґС–РІ Р· посад належить РґРѕ повноважень Вищої ради юстиції (РїСѓРЅРєС‚ 5 частини Рї’ятої статті 126, РїСѓРЅРєС‚ 1 частини першої статті 131). РџРѕСЂСЏРґРѕРє та підстави внесення подання РїСЂРѕ звільнення СЃСѓРґРґС–РІ Р· посад Р·Р° порушення РЅРёРјРё РїСЂРёСЃСЏРіРё встановлюються статтею 105 Закону РїСЂРѕ судоустрій та статтею 32 Закону в„– 22.

РЈ статті 55 Закону РїСЂРѕ судоустрій визначено, що РѕСЃРѕР±Р°, вперше призначена РЅР° посаду СЃСѓРґРґС–, набуває повноважень СЃСѓРґРґС– після складення РїСЂРёСЃСЏРіРё СЃСѓРґРґС– такого змісту: „РЇ, (С–Рј’СЏ та прізвище), вступаючи РЅР° посаду СЃСѓРґРґС–, урочисто присягаю РѕР±’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно С– сумлінно виконувати РѕР±РѕРІ’СЏР·РєРё СЃСѓРґРґС–, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки СЃСѓРґРґС–, РЅРµ вчиняти РґС–Р№, що порочать звання СЃСѓРґРґС– та принижують авторитет СЃСѓРґРѕРІРѕС— влади“.

Додержання РїСЂРёСЃСЏРіРё С” РѕР±РѕРІ’СЏР·РєРѕРј СЃСѓРґРґС–, що передбачено пунктом 4 частини четвертої статті 54 Закону РїСЂРѕ судоустрій та кореспондується Р· пунктом 5 частини Рї’ятої статті 126 Конституції України. Вказане дає підстави вважати, що дотримання суддею РїСЂРёСЃСЏРіРё – Р№РѕРіРѕ конституційно визначений РѕР±РѕРІ’СЏР·РѕРє. Таким чином, РїСЂРёСЃСЏРіР° СЃСѓРґРґС– має правову РїСЂРёСЂРѕРґСѓ одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного Р·РѕР±РѕРІ’язання СЃСѓРґРґС–.

Дотримання суддею СЃРІРѕС—С… РѕР±РѕРІ’СЏР·РєС–РІ С” необхідною СѓРјРѕРІРѕСЋ РґРѕРІС–СЂРё РґРѕ СЃСѓРґСѓ та правосуддя Р· Р±РѕРєСѓ суспільства.

Порушення суддею РїСЂРёСЃСЏРіРё С” однією Р· підстав для Р№РѕРіРѕ звільнення Р· посади РІС–РґРїРѕРІС–РґРЅРѕ РґРѕ пункту 5 частини Рї’ятої статті 126 РћСЃРЅРѕРІРЅРѕРіРѕ Закону України.

Правове регулювання відповідальності СЃСѓРґРґС– Р·Р° недодержання РїСЂРёСЃСЏРіРё СЃСѓРґРґС– Сѓ РІРёРґС– звільнення Р· посади відповідає Європейській хартії РїСЂРѕ закон РїСЂРѕ статус СЃСѓРґРґС–РІ 1998 СЂРѕРєСѓ, Р·РіС–РґРЅРѕ Р· СЏРєРѕСЋ РґРѕ СЃСѓРґРґС–РІ можуть застосовуватися санкції Р·Р° невиконання (неналежне виконання) РѕРґРЅРѕРіРѕ Р· РѕР±РѕРІ’СЏР·РєС–РІ, РїСЂСЏРјРѕ визначених законом (РїСѓРЅРєС‚ 5.1).

Отже, Верховна Рада України, законодавчо визначивши критерії відповідальності Р·Р° РґС–С—, СЏРєС– С” порушенням суддею РїСЂРёСЃСЏРіРё, діяла РІ межах повноважень та Сѓ СЃРїРѕСЃС–Р±, передбачені Конституцією та законами України, Р°  положення частини РґСЂСѓРіРѕС— статті 32
Закону № 22, якими визначено дії, що є порушенням суддею присяги, не суперечать Конституції України.

 

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, частинами першою, другою статті 152 Конституції України,
статтями 51, 63, 70, 73 Закону України „РџСЂРѕ Конституційний РЎСѓРґ України“, Конституційний РЎСѓРґ України

 

РІ Рё СЂ С– С€ Рё РІ:

1. Визнати такими, що відповідають Конституції України
(С” конституційними), положення частин першої, РґСЂСѓРіРѕС— статті 25, частини третьої статті 27, частини РґСЂСѓРіРѕС— статті 32 Закону України „РџСЂРѕ Вищу раду юстиції“ РІС–Рґ 15 січня 1998 СЂРѕРєСѓ в„– 22/98–Р’Р  Р·С– Р·РјС–нами.

2. Визнати такими, що не відповідають Конституції України
(С” неконституційними), положення частини третьої статті 25 Закону України „РџСЂРѕ Вищу раду юстиції“ РІС–Рґ 15 січня 1998 СЂРѕРєСѓ
в„– 22/98–Р’Р  Р·С– змінами.

3. Положення частини третьої статті 25 Закону України „РџСЂРѕ Вищу раду юстиції“ РІС–Рґ 15 січня 1998 СЂРѕРєСѓ в„– 22/98–Р’Р  Р·С– змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність Р· РґРЅСЏ ухвалення Конституційним РЎСѓРґРѕРј України цього Рішення.

4. Рекомендувати Верховній Раді України привести у відповідність до цього Рішення частину четверту статті 25,
частину першу статті 40 Закону України „РџСЂРѕ Вищу раду юстиції“ РІС–Рґ 15 січня 1998 СЂРѕРєСѓ в„– 22/98–Р’Р  Р·С– змінами, частину першу статті 18832 Кодексу України РїСЂРѕ адміністративні правопорушення.

5. Рішення Конституційного РЎСѓРґСѓ України С” РѕР±РѕРІ’СЏР·РєРѕРІРёРј РґРѕ виконання РЅР° території України, остаточним С– РЅРµ може бути оскаржене.

Рішення Конституційного РЎСѓРґСѓ України підлягає опублікуванню Сѓ „Р’С–СЃРЅРёРєСѓ Конституційного РЎСѓРґСѓ України“ та РІ інших офіційних виданнях України.

 

Конституцiйний Суд України

Повернутися до переліку розділу